82-ші РОКОВИНИ ТРАГЕДІЇ БАБИНОГО ЯРУ
Бабин Яр – важка незагоєна рана Другої світової війни в історії України, яку ми маємо пам’ятати, щоб не допустити її повторення. Пам’ять про трагедію Бабиного Яру повинна ґрунтуватися на шанобливому ставленні до всіх жертв нацистського тоталітарного режиму.
Бабин Яр – місце пам`яті та некрополь, де близько 100 тисяч цивільних громадян і військовополонених були розстріляні нацистами у 1941-1943 роках.
Серед жертв Бабиного Яру – євреї та роми, військовополонені, підпільники Організації українських націоналістів, мирні жителі, представники різних політичних поглядів, віросповідань та національностей.
Трагедія стала символом «Голокосту від куль» і нацистської політики масового знищення людей.
Масові розстріли в Бабиному Яру розпочалися відразу після вступу нацистів та їхніх союзників до Києва у вересні 1941 року.
Найтрагічнішими стали 29-30 вересня, коли вбили майже 34 тисячі євреїв – мешканців Києва.
У німецьких донесеннях цю операцію назвали «гросакцією». Передумовою до проведення акції була відверта брехня про участь євреїв у мінуванні та вибухах на Хрещатику 24 вересня, внаслідок яких загинули чимало солдатів і офіцерів вермахту.
28 вересня 1941-го в Києві з’явилися оголошення із наказом усім євреям міста зібратися зранку на розі вулиць Дегтярівської та Мельникова, біля кладовищ.
Масові знищення єврейського народу складалось із трьох етапів:
Перший – щоденні розстріли євреїв, військовополонених, цивільних – тривав із вересня 1941 до весни 1942 року. Пік припав на 29–30 вересня, коли загинула 33 771 особа.
Другий етап – кінець зими 1942–середина серпня 1943-го. Його в’язні – численні жертви Бабиного Яру.
Третій, заключний, етап регулярних розстрілів відбувався на фоні знищення трупів у Бабиному Яру в серпні–вересні 1943 року в’язнями Сирецького концтабору.
Нацисти пильно стежили за тим, щоб свідків злочину не було. Не залишилося документальної хроніки розстрілів – знімати страти було суворо заборонено.
Голокост – це страшна сторінка в історії України у Другій світовій війні, яку ми зобов’язані пам’ятати…
