КУ «Центр надання соціальних послуг Маяківської сільської ради» інформує:
Щорічно 1 грудня згідно з рішенням Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) та Генеральної Асамблеї ООН, прийнятими в 1988 році, відзначається Всесвітній день боротьби зі Снідом. Цей день започатковано з метою підвищення обізнаності про епідемію СНІДу, викликаної поширенням ВІЛ-інфекції, а також як день пам’яті жертв цього захворювання.
ВІЛ-інфекція (хвороба викликана вірусом імунодефіциту людини) – інфекційне хронічне захворювання, що характеризується ураженням імунної системи, що приводить до її повільного руйнування. Самою пізньою стадією ВІЛ – інфекції є синдром набутого імунодефіциту (СНІД), який розвивається у людини через 2-15 років на тлі вираженого імунодефіциту.
За даними ВООЗ на сьогоднішній день найбільш ураженим регіоном є Африканський регіон, на який припадає майже дві третини загального числа нових випадків інфікування ВІЛ. Згідно з оцінками, в даний час лише 79% людей з ВІЛ, знають про свій статус.
Джерелом ВІЛ-інфекції є люди, інфіковані ВІЛ на будь-якій стадії захворювання, в тому числі в інкубаційному періоді.
Вірус імунодефіциту людини може знаходитися у всіх біологічних рідинах (кров, сперма, вагінальний секрет, грудне молоко, слина, сльози, піт), долає трансплацентарний бар’єр. За ступенем ризику зараження найбільшу небезпеку представляє ВІЛ-інфікована кров (для зараження достатньо 0,1 мл інфікованої крові), так як містить найбільш високу концентрацію вірусу, далі йдуть — сперма, вагінальний секрет, спинномозкова рідина. Такі біологічні рідини, як піт, слина, сеча, слізна рідина, мокрота містять настільки малу концентрацію вірусу, що не представляє небезпеки людині в плані зараження.
Існують 3 основні шляхи передачі ВІЛ:
1.Статевий шлях. Незахищений (без презерватива) статевий акт може привести до зараження. В даний час на частку статевого зараження в світі припадає понад 70% від загальної кількості інфікованих. Особливо збільшується ризик зараження при багаторазових контактів з різними партнерами Зараженню сприяють: наявність запальних вогнищ, виразок на геніталіях, інші венеричні захворювання та ін.
2.Парентеральне зараження. Під таким зараженням на увазі випадки, коли віруси потрапляють безпосередньо в кров: застосування ВІЛ-інфікованих голок та іншого інструментарію, проколюючого шкіру; переливання ВІЛ-інфікованої цільної крові або її компонентів; застосування ВІЛ-інфікованого хірургічного та ін’єкційного інструментарію, голок для введення будь-яких (включаючи наркотичні) препаратів, проколювання вух, нанесення татуювань, інших інструментів і обладнання, при використанні яких можуть бути пошкоджені шкірні або слизові покриви. Імовірність внутрішньовенного парентерального зараження від ВІЛ-інфікованого наближається до 100%.
3.Вертикальний механізм передачі. Передача вірусу від ВІЛ-позитивної матері дитині можлива під час вагітності (при пошкодженні плацентарного бар’єру під час виношування дитини ВІЛ-інфікованою жінкою); під час пологів (при пошкодженні шкіри або слизової новонародженого під час проходження родових шляхів кров і вагінальний секрет ВІЛ-інфікованої матері, потрапляють в організм новонародженого); під час годування грудьми.
Люди не можуть заразитися при звичайних повсякденних контактах, таких як поцілунки, обійми і потиск рук, або при спільному користуванні особистими предметами і вживанні продуктів харчування або води.
Симптоми ВІЛ варіюються в залежності від стадії інфекції. Протягом декількох перших місяців люди з ВІЛ, як правило, найбільш заразні, але багато хто з них дізнаються про свій статус лише на більш пізніх стадіях. Протягом декількох перших тижнів після інфікування у людей може не з’являтися ніяких симптомів або розвинутися грипоподібні хвороба, включаючи лихоманку, головний біль, висип або біль в горлі.
У міру того як інфекція поступово послаблює імунну систему, у людей можуть з’являтися інші ознаки і симптоми, такі як опухлі лімфовузли, втрата ваги, лихоманка, діарея і кашель. При відсутності лікування у них можуть розвинутися такі важкі хвороби, як туберкульоз, криптококовий менінгіт, тяжкі бактеріальні інфекції та онкологічні захворювання, зокрема лімфоми і саркома Капоші, та ін.
Симптоми, при яких потрібно провести обстеження пацієнта на ВІЛ: збільшення у пацієнта двох і більше лімфатичних вузлів; постійна нічна пітливість; діарея, що триває тривалий час; різке зниження ваги; при тривалому підвищенні температури тіла неясного походження; планування вагітності і під час вагітності; підготовка до операції; наступні інфекції: токсоплазмоз, постійна герпесвірусна інфекція, пневмонія, часті випадкові статеві контакти, кандидоз і т.д.
Своєчасне встановлення діагнозу ВІЛ-інфекції дозволяє вчасно почати необхідне лікування та вжити інших заходів до зменшення ймовірності передачі ВІЛ близьким людям.
Основні заходи профілактики зараження ВІЛ:
-відмова від вживання ін’єкційних наркотиків;
-утримання від випадкових статевих зв’язків, а також статевих контактів з гомосексуалістами, наркоманами і особами, що ведуть безладне статеве життя;
-використання механічних заходів контрацепції (презерватив);
-все інвазивні маніпуляції (проколювання вух, нанесення татуювань, пірсинг і ін.) необхідно проводити тільки в спеціалізованих медичних установах
